Про внесення змін до Земельного кодексу України

Про внесення змін до Земельного кодексу України

ЗАУВАЖЕННЯ до проекту Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів)», реєстраційний №1037-1 від 2006 року

Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Встановлення обмеження здійснення права власності громадянами та юридичними особами, запропоновані законопроектом «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів)», суперечать Конституції України з наступних підстав.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 13 Конституції встановлено, що земля, ЇЇ надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього І повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Випадки обмеження права власності визначені статтею 64 Конституції, яка передбачає, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29,40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Таким чином, обмеження права власності можливе лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно зі статтею 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно із пунктом 5 рішення Конституційного Суду України „Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України» (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року, визначено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом’якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зважаючи на те, що законодавством не було заборонено відчуження земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, а також земель приватної власності особистого селянського господарства, в тому числі збільшених за рахунок земельної частки (паю), то введення зазначених норм до Земельного кодексу України є порушенням усіх названих вище норм Конституції України:

— принципу недопустимості звуження обсягу прав при прийнятті нових законів;
— принципу захисту права власності та рівності суб’єктів права власності;
— принципу незворотності дії закону.
Таким чином, пропонуємо до проекту змін Пункту 15 розділу Перехідні положення:

— підпункт «а» пункту 15 виключити.
— підпункт «б» викласти у такій редакції:

«відчуження юридичними та фізичними особами земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва, земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, вилучення земель для суспільних потреб, міни на тотожні земельні ділянки в межах однієї категорії земель та відчуження особами, до яких перейшло право власності, але які за цим Кодексом не можуть бути власниками цих земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Запропонована редакція не змінює обсяг наданих чинним законом прав щодо земель сільськогосподарського виробництва, однак врегульовує питання раціонального використання земель (можливість міни) та врегульовує процедуру відчуження сільськогосподарських земельних ділянок особами, які не можуть мати ці ділянки у власності (іноземні громадяни, що успадкували, набули після ліквідації підприємства тощо).

— абзац четвертий виключити.

Запропоновані зміни суттєво обмежують права осіб щодо користування та розпорядження об’єктами приватної власності, та порушують принцип незворотності дії законів. Введення в дію запропонованих змін стане підставою для позбавлення права власності на земельні ділянки, набуті відповідно до чинного на момент укладання угоди законодавства, що суперечить державним гарантіям власності та незворотності дії законів у часі.

Державний Комітет України по земельних ресурсах


Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *